Интервью

«Катедрал техно — клас! Беру!»,

—Антон Дeгтярьов, Ptakh

Евгения Устинова

Евгения Устинова,

7 апреля

12921113_1158620964157870_864872377_n

Коли ми чуємо термін техно-музика, перше, що спадає на думку пересічному слухачеві – ритм, одноманістність, механічність, і аж ніяк не мелодійність, багатогранність, навіть, симфонічність. Насправді ж техно може бути різним, і це своєю творчістю красномовно демонструє електронний музикант з Ужгорода, що вже давно перебрався в Київ – PtakhТакт поговорив з Антоном Дeгтярьовим aka Ptakh, про його шлях від консерваторії до техно, про те, що об’єднує ці два, здавалося б, далекі одне від одного явища, а також про рейв під Кабміном, якісну українську музику та улюблених класиків. 

Давай спочатку. Антон Дегтярьов закінчив Київську Консерваторію з класу органу, зараз займається створенням електронної музики, виступає в клубах під іменем Ptakh.
І, хоча, серед електронних музикантів класична освіта не рідкість, разом із тим, поворот цікавий. Розкажи, чому ти вирішив переключитися на електроніку, чи було це просто, чи допомагає тобі у створенні такої музики академічний бекграунд і чи мають електронні музиканти знати ноти.

Так, це правда, академічний бекграунд є. І я дуже радий, що мав можливість цей бекграунд отримати. Це безумовно є важливим плюсом при написанні музики. Але, як і будь-яка інша форма освіти, ця так само закладає у свідомості базу та систему, яку ти або ламаєш у собі, або залишаєшся її елементом – у системі готовій, перевіреній. Я про те, що робить, мабуть, хороший математик: він знає купу правил, аксіом, теорем, і всі вони чудово укладені в його голові, але не дають можливості мислити абстрактно. Так само і з музикою. Ти сідаєш за інструмент і граєш за правилами, навіть не думаючи, руки самі все роблять. Тоді ти сідаєш писати музон, і раз, у тебе виходить тривіальна нудьга початку 18 століття.

Багато часу та зусиль у мене пішло на те, щоб закрити очі/вуха на академізм та прислухатись до тої музики, яку я по-справжньому хотів би написати.

Відповідаючи на запитання, скажу так, безумовно освіта може зекономити купу часу. Хоча особисто я завжди заздрив самоукам та їх вмінню довіряти собі та випадковості. А переключитися на написання музики я вирішив по закінченні академії. Ну, може трохи раніше. Коли усвідомив, що я все життя вчусь виконувати чужі твори. Твори великих майстрів, неймовірно глибокі та складні. Але не мої власні.

Ти зараз активно виступаєш як Ptakh, але тебе ще знають як Quarkmonk, також викладаєш свої фортепіанні імпровізи під псевдонімом Caulfield, написав музику до мультимедійної вистави «Листи з Капрі». Тепер по черзі, розкажи в чому різниця між проектами Ptakh та Quarkmonk.

Quarkmonk починався з усвідомлення того, що я можу написати будь-що, так, як мені це до вподоби й нічого мені за то не буде. Треки цього проекту складно описати якимось одним чи двома тегами, тому що в кожному треку є елементи різних стилів. Принаймні, так казали люди, котрі їх чули. Тоді мене дуже цікавила тема людської агресії. Я перечитував відповідну літературу, дивився відповідне кіно, де ця тема якщо не розкривалась, то проходила фоном. Тому, якщо охарактеризувати більшість треків проекту Quarkmonk одним словом – вони мрачні. І проект цей насправді незакритий.

Що для тебе означає Caulfield – відпочинок від техно-бочки, ностальгія, крик душі, чи початок нового проекту з подальшими виступами?

Не впевнений, що Caulfield – це початок нового проекту. Ще в академії я вчився імпровізувати. Дещо записував на комп чи мобільник і дорогою додому прослуховував. Без мотиву виправити помилки та перезаписати. Скоріше для того, щоб коли писатиму щось нове, зробити його ще цікавішим і помилятись ще менше.

Власне, Caulfield з’явився тоді, коли мій комп був у ремонті.

Сів за клавіші, записав. Вирішив зберегти цю практику хоча б для того, щоб не губити навички гри на інструменті. Доказом цього недостатньо серйозного ставлення служать помилки, яких я припускаюся на записі – це ж імпровізація, врешті-решт.

12919477_1158622154157751_254508316_o

До медіа вистави «Листи з Капрі» ти створював музику з нуля, чи це була компіляція з уже існуючих творів? Можеш розказати трохи більше про проект і роботу над ним.

Деякі речі були написані з нуля, деякі, вже готові, треба було доредагувати. В стадії розробки ми тісно співпрацювали з авторами ідеї самої вистави – Яриною Грушею та Ольгою Гончар. Основним у медіа виставі є текст листів Михайла Коцюбинського з острова Капрі. Тож відео та музика скоріше доповнюють, підкреслюють настрій того чи іншого листа. Маю сказати, що музика до кіно та спектаклю мене завжди цікавила, і цей напрямок є чи не єдиний, яким би я хотів займатись. Окрім власних композицій, звичайно.

Твою музику не можна однозначно віднести до якогось зі стилів, наче бочка і технова, але в той же час багато тріповості, мелодизму і навіть симфонічності. Чула таку дефініцію щодо твоїх творів як «катедрал техно». А як би ти сам охарактеризував свою музику, аудиторію, формат вечірок на яких вона «заходить» найкраще?

Катедрал техно – клас! Беру! Мені завжди було цікаво робити таку музику, яку хотілося б почути ще й ще. Особисто мені здається, що вона більше для слухання. Але якщо під неї ще й танцюють, то мене це, безумовно, дуже сильно радує. Так вже склалося, що я часто беру участь в технових івентах. І мені це подобається. Я люблю цю музику за її урбаністичність та універсальність. Але, як ти й сказала, моя музика не зовсім технова. Але і не настільки, щоб до техно її не відносити, виходить.

Ми живемо в такий час, коли кількість музики, як і будь-якої інформації, день у день збільшується в геометричній прогресії. Настає перенасичення, все важче знаходити дійсно цікавий продукт. На твою думку, в чому фішка виконавців яким все-таки вдається вистрілити, створити щось оригінальне, несподіване.

Як і у всьому це комплекс чинників, чи характеристик: хист, інтелект, професіоналізм, відкритість до нового, сміливість. Але жоден з цих чинників нічого не дасть без постійної роботи. Багато явищ у музиці як швидко з’являється, так само швидко і зникає.

Сучасний слухач дуже швидко виділяє якісний матеріал, тому що на халтуру у нього просто немає часу.

Але якщо трохи подумати, то ситуація не сильно відрізняється від тої, що була 100 років тому: десь у світі писали й концертували Рахманінов, Прокоф’єв, Гершвін, Равель, Саті. У цих пацанів теж був критерій якості будь-здоров. Але в історії вони залишились тільки через те, що працювали над собою, своєю музикою, своїм почерком все життя. Я вважаю, що немає значення в якій стилістиці працює автор. Важливим є його особистий почерк. Тоді його діяльність може претендувати на слід в історії.

12910440_1158620767491223_1960947447_n

Ти був одним з учасників рейву під Кабміном #dontstopmusic Як ти оцінюєш цю акцію? Чи потрібні українській клубній тусовці подібні двіжняки, з яким посилом на акцію йшов ти?

Я не люблю поділ на чорне та біле. І ще не люблю узагальнень і ярликів. А ще більше не люблю, коли цей ярлик не відповідає дійсності.

На ранок, після відомої ночі у Closer, я прокинувся «злочинцем».

У новинах говорилось про те, що електронна музика – зло, її слухачі – наркомани, а автори – дилери. От так просто, одним махом. Для мене суть акції полягала в тому, що я мав змогу на власному прикладі показати: можна абсолютно спокійно робити електронний музон і кайфувати від нього серед білого дня. Треба комусь це довести? Без питань! Під Кабміном? З радістю! А взагалі, мені хотілося б, аби подібні акції відбувалися частіше. І тим паче без такого приводу, який був для #dontsopmusic. Думаю, багато хто зі мною погодиться в тому, що органам нашої влади це пішло б тільки на користь.

Повернемось ще на хвильку до твого академічного минулого, знаю, в тебе хороша колекція «не попсових» класиків, можеш поділитися декотрими, розказати пару слів про них.

Останнім часом постійно слухаю естонського композитора на ім’я Арво Пярт.

Не можна сказати, що він не попсовий у контексті академічної музики. Але це безумовно класик 20-го сторіччя. У його творах є та прозорість і, в той же час, драматичність, яка мені завжди подобалась у музиці. Один і той самий мотив у нього може повторюватись протягом 10 хвилин, переходячи від одної групи інструментів до іншої, міняючи динаміку, штрих. Але ти за цим рухом слідкуєш і стаєш частиною розвитку чогось великого, величного. Також, люблю французьких модерністів першої половини 20-го сторіччя. Зокрема, зараз постійно слухаю Даріуса Мійо. Можна сказати, що він протилежність Пярта, адже музична мова та стилістика у нього зовсім інші. Але він мені подобається за нервовість, якщо можна так сказати. Тобто, якщо у Пярта переважно лінеарний, розмірений розвиток, то Мійо – це контрасти. Контрасти, які дуже характерні його сучасності.

Чи є серед українських виконавців ті, яких ти слухаєш по-справжньому, так що по декілька десятків разів альбом ганяєш із задоволенням?

Давно такого не було, якщо чесно. Багато років тому ганяв альбом харківського гурту ЛЮК «Lemon» саме так, як ти й кажеш – щодня по кілька разів. З андерграундних явищ мені дуже подобається, що робить гурт Людська Подоба і кожен з його учасників зокрема. Так, згадав! Певно про них я можу сказати точно, що слухаю їх по-справжньому, всі ті кілька речей, що у мене є. Тим не менш, я з радістю спостерігаю за появою нової української сцени в обличчях Onuka, Jamala, Cepasa, Івана Дорна. Це дійсно якісний і професійний музон, хоч і не мій.

Дуже зрадів, коли дізнався, що Дахабраха гратимуть в ефірі KEXP. Це дійсно круте досягнення для музиканта, чи гурту, я вважаю.

Також нещодавно почув гурт ZE:RO і був дуже приємно вражений. У них є та нервовість, яка мені подобається в музиці, і свій почерк, хоч і стилістично речі у них досить різні. З радістю би потрапив на їх живяк. Я до того, що сучасна українська музика ще тільки формується. Багато хто починає вилазити зі студій чи реп-баз, дехто тільки починає робити музон. Але навіть цього б не відбувалося, якби не було двіжа навколо – мотивації робити краще, якісніше, щиріше.

Читай также:

Людська Подоба: у нас є своя аудиторія і це не лише квір

29 мая

«Можливо, в залі є людина, яка подолала 1000 кілометрів заради твого концерту…», —Sasha Boole

24 декабря

«В будь-який спосіб треба вибивати банальщину зі свідомості», —Едуард Соломикін

12 февраля

2sleepy объявили о реюнионе

20 января

clicking on ".open-menu" adds class "open" on ".menu" clicking on ".open-menu" removes class "closed" on ".menu" clicking on ".close-menu" adds class "closed" on ".menu" clicking on ".close-menu" removes class "open" on ".menu"