Интервью/Плейграунд

«Можливо, в залі є людина, яка подолала 1000 кілометрів заради твого концерту…»,

—Sasha Boole

Алексей Андрущенко

Алексей Андрущенко,

24 декабря

Фото: Kirai

Пісня може бути гарним способом розповісти будь-яку історію: розважливу, саркастичну, трагічну, з відчаєм та тугою, ностальгічну… І нам пощастило поспілкуватись з виконавцем, що вміло розповідає такі історії у своїх кантрі-блюзових композиціях.

Взагалі-то різних бардів у нас в країні багато, але Sasha Boole не належить до загального уявлення про слово “бард” – його творчість несе в собі дух бунтівного Дикого Заходу, старого моторошного скрипучого блюзу, кінських черепів, занедбаних ранчо та вітру, що розносить перекотиполе пустинними вулицями міст, де давно вже ніхто не живе… Але насправді-то життя та гумору у його піснях не менше, ніж занепаду і смерті. От ми і поговорили з ним і про творчість, і про життя.

Чим би ти займався, якби не став співаком/музикантом?

Мучився би. Я досить пластичний і достатньо швидко опановую нові професії і предмети, тому міг би багато чим займатися. Та не впевнений, що був би з того щасливий.

Розкажи про своє захоплення стріт-артом?

Я й дотепер цим захоплююсь, передивляючись стріт-артові веб-зіни, документалки, звертаю на це багато уваги, будучи в турах Європою. На жаль, зараз не вистачає часу на те, щоб самому активно малювати, та колись, до знайомства з музикою, я частенько “псував стіни”. Взагалі, стріт-арт і культура графіті зокрема, давно вийшли за рамки хіп-хопу. Для мене – це самобутній сучасний фольк, який твориться тут і зараз.

Чим ще ти захоплювався/займався, перш ніж став присвячувати основний час музиці?

Музика стала одним із моїх основних захоплень ще задовго до того, як я почав пізнавати її, так би мовити, емпірично. Не вміючи грати на жодному інструменті, я переслуховував тонни музики: від сучасної – до архаїчного блюзу і різноманітного фольку. Я багато читав про це, шукав взаємозв’язки. І знаходив.

Подорожі завжди були супутником мого життя. Я ніколи не сидів на місці. Певне, тому активно турити мені в кайф.

Коли почався твій інтерес то тем, пов’язаних зі смертю, апокаліпсисом та занепадом?

Я не скажу, що в мене до смерті якийсь особливий інтерес. Просто я приймаю її, як невід’ємну частину великого безперервного процесу і, на відміну від більшості, не боюся говорити про неї з такою ж легкістю, як і про життя. Людська психологія працює таким чином, що якщо ти не говориш вголос про певні речі, то їх буцімто немає. От я і намагаюся нагадати, що це все реально. І смерть, і життя після смерті, і Судний День.

Чи доводилося колись грати до крові із пальців?

Так. І в прямому, і в переносному значенні. В мій перший затяжний тур, після «надцятого» концерту поспіль, нічних переїздів, недосипання, я ледь не «від’їхав», зійшовши зі сцени.

Згадуючи про тури – чи доводилось тобі зустрічати прекрасних людей там, де найменше очікуєш їх зустріти?

Таке трапляється постійно і поза турами. В такі моменти я завжди думаю, що вищі сили спеціально дають мені по голові, щоб я не забував боротися із власними упередженнями.

Раз ми вже заговорили про вищі сили – яку роль у твоєму житті грає надприроднє, потойбічне? Як воно проявляється?

Хто шукає – той знайде. Так само і тут. Якщо відкрити свої очі на певні речі, яких не бачать люди, то з часом починаєш помічати їх все більше. Вся ця “чортівня” оточує нас щодня, та з самого дитинства нас систематично переконують в тому, що цього не існує і воно не має значення.

А який найбільший страх у тебе був у дитинстві?

Павуки і Суворівське училище.

А зараз?

Несвобода і те, що я не зможу займатися тим, чим хочу, чим займаюся. Хоча це, певне, і є несвобода.

Чернівці не можуть похвалитися різноманіттям музичної сцени. Як думаєш, чому це так?

T1AAqxt5IuU

Фото: Катерина Пасніченко

Нажаль, не можуть. Причин багато. Відсутність інфраструктури і майданчиків, де могли б збиратися музиканти, писати музику, обкатувати її на сцені. Чернівці – місто кабаків і кавер-бендів. Ще одна причина – це те, що Україна – країна крайнощів. Бідні – багаті, щасливі – нещасні, зрада – перемога. Так само і культурне життя – б’є ключем в Києві і Львові, наприклад, – і занепадає в менших містах. Тому більшість тікає в мільйонники, вважаючи, що там їм буде легше, а місто обидляється. Тим, хто приїздить на їх місце, фастфуда і нічного клубу достатньо для дозвілля.

Читаючи інші твої інтерв’ю, може скластися враження, що ти – людина, якій найкомфортніше наодинці з самим собою. Це насправді так? Як це суміщається з тим, що ти залюбки контактуєш з публікою та прагнеш, щоб вона “піймала твою хвилю”?

Скажу однозначно, що мені аж ніяк не сумно наодинці. Я можу тривалий час проводити сам із собою, або однією близькою мені людиною.
Та я і досить комфортно почуваю себе в товаристві. Щоправда, останнім часом я став прискіпливіше до нього відноситися. Я перестав проводити час із людьми, які мені не цікаві чи, тим паче, не приємні. Все ж хочеться ділити дорогоцінний час і енергію з найріднішими.

Щодо публіки, то я завжди був за щирість. Я прекрасно розумію, що певні мої рішення та стилістичні моменти заганяють мене в розряд “нішових музикантів”, та я ціную тих, хто знайшов мене в цій ніші в рази більше, ніж толпи бездумних споживачів талант-шоу і недомузичного українського ТБ. Тому не намагаюся ловити ніяких коньюктурних хвиль. Пісні про любов до України писав ще до того, як це стало мейнстрімом.

Є такий вислів “немає пророку у своїй вітчизні”. Що б ти сказав на це?

“Путь праведника извилист и тернист”. Так що я, швидше, погоджуся з твоїми словами. Бо зачасту пророчі слова та й їх авторів визнають запізно. А прислухаються до лже-пророків.

Чи є у тебе традиції (або ж якісь своєрідні життєві правила) щодо виступів? Чого ти ніколи не робиш до чи під час виступу? Або навпаки – завжди робиш?

Без цього ніяк. Бо це основа самодисципліни. Я ніколи, за виключенням дуже рідких випадків, не п’ю алкоголь перед концертом. Я виробив для себе правило викладатися навіть для найменшої аудиторії із максимальною віддачею. Без халтури. Ти не знаєш, хто сидить в залі. Можливо, там є людина, яка подолала 1000 кілометрів заради твого концерту, і ти не можеш нею знехтувати. У мене таке траплялося кілька разів. Більшість дивується, що я не п’ю перед виходом на сцену і не курю траву.
Але після концерту я із задоволенням пропускаю кілька віскі. Ще одне моє правило – я ніколи не виступаю у сонцезахисних окулярах.

Якому віскі надаєш перевагу?

Я змінюю фаворитів час від часу. Наразі підсів на канадський Spicedbox. Зима, камін, прянощі затишок… Дуже люблю Monkey Shoulder, Chivas Regal, Maker’s Mark. Jameson теж не шкодить. Буває, що тягне на смердючі високогірні. Після яких з рота несе кріозотом, ніби рельсу лизнув.

Як зветься та штука, на якій ти собі акомпануєш на концертах, що по звучанню нагадує бас-бочку? Коли ти почав її використовувати?

Стомп-бокс або Mississippi drum machine.
Я почав використовувати її з виходом альбому Survival Folk. Тоді ми разом відкатали тур в підтримку.
Та тоді я не був сповна задоволений ним і довелося на певний час розпрощатися. Минулого літа я трішки покумекав і довершив інструмент, вирізавши нову дерев’яну конструкію та довівши до ладу деякі електронні моменти.

2UYObL0Qk4Y

Фото: Kirai

Яким був твій найдивніший виступ?

Одного разу в Польщі грав в старій стодолі посеред лісу, в тіні 200-літнього дуба. А так то я, взагалі, полюю за нестандартними концертами. Грав в кукурузному полі на причепі для фермерів з різних куточків світу, в зруйнованому комуністами готичному костьолі, для реконструкції якого збирали гроші. Був концерт на річці. Так званий воднік. Я сидів в одному човні, а публіка на сусідніх. Плавучий концерт.

Що тебе найбільш пригнічує, коли ти вертаєшся з туру до рідного міста?

Небажання людей вилізти з лайна в якому вони живуть. За останні кілька років я перестав миритися з багатьма речами і часом у мене виникає враження, що б’єшся головою об стіну. Бо більшість дорікає тобі: “краще не ворушити це, бо буде тільки гірше. Так хоч стабільність є. Стабільно погано, в лайні по коліна. Головне, щоб по пояс не піднялося”.

Чи зтикався з нерозумінням твого іміджу? Наприклад, у провінційних містах.

Так. І не лише в провінційних. Але я до цього звик і на українських колгоспників вмію правильно реагувати.

З моменту виходу Survival Folk пройшло чимало часу.  Чи назбиралось вже пісень, що чекають свого часу, щоб бути записаними?

Так точно. Зараз найскладніший період – вирішити як, де, з ким і коли записувати.

Y1vvRv04Ol0

Фото: Kirai

На яких інструментах ще граєш, окрім гітари та губної гармоники (та перкусії)?

Ще трохи чешу на банджо та ірландському бузукі.

Як думаєш – краще писати пісні простою мовою, що вживається у повсякденному житті, чи працювати над піснею, як над поетичною літературною досконалістю?

Я фанат золотої середини в усьому. Не скочуватися до рівня бика з падіка, але і не златоустити, як професор-лінгвіст, оперуючи архаїзмами. Часом, читаючи українські переклади улюблених американських авторів, хочеться блювати: “Він понурив очі, втопивши думку в розпуці”. Часом можуть написати про головоріза чи китобоя. Мова повинна бути живою, але й не примітивною.

Якою мовою хотів би володіти, крім тих, якими вже володієш (української, російської, англійської та польської)?

Іспанською! І я її планую вивчити в першу чергу. Взагалі, кожна мова – це космос.

UZ9qLDfLPN8

Фото: Катерина Пасніченко

Як вирішилась та ситуація з мерчем, який поцупили під час одного з концертів українського туру восени?

Ахаххахаха!!! Це взагалі якийсь сюр, вартий стати сценарієм фільму Гая Річі. Наступного ж дня після концерту, зловмисниця виклала фото вкраденої футболки і диска в ВК із хеш-тегом #sashaboole, прикріпивши до поста мою пісню.
Її тут же вичислили і частину мерча вдалося повернути.

Фух) Ну добре, хоч так! А говорячи про клуби – які з українських закладів (з числа тих, де доводилось грати) тобі найбільш до смаку?

Люблю київський Мезанін. В Калуші мій хороший друг відкрив ультра-крутий паб Maxwell. Всі завжди дивуються, що в Україні є настільки правильний музичний паб. Та ще й в маленькому місті. Нещодавно відкрив для себе новий заклад у Івано-Франківську – barDuck. Дуже затишний лофтовий заклад із хорошим світлом та звуком. Київський МонтеРей мене підкупив сценою та світлом. Хороша команда техніків і звук.

0OOtbCwV9SY

Фото: Kirai

Концерт якого українського гурту залюбки відвідав би?  (крім Дахи Брахи – на них всі хочуть сходити).

На Кому Вниз, Вагоновожатих, Стонед Джізас, Сомалі Яхт Клаб. І впевнений, що був би здивований виступами ще низки гуртів, про які не згадав.

Що здатнє розчулити тебе найбільш за все?

Тварини, діти, дружба. Я думаю, що в основі усіх трьох стоїть щирість. Тому, можемо узагальнити – щирість.

А що найбільш дратує в людях?

Я страшний бидлофоб із загостреним відчуттям справедливості. Я терпіти не можу хамовитих і наглих людей. Настільки, що часом готовий навіть прикласти руку, якщо не доходить по-людськи. Мене бісять занадто скупі та меркантильні люди. Я люблю заробляти гроші та не менше люблю їх витрачати. Але я не люблю, коли довкола них все обертається.

ZDjc5uXB0Qc

Фото: Катерина Пасніченко

В якому стані тобі краще за все пишеться?

Ой, завжди по-різному. Тут немає універсальної схеми. Головне – це переживання. А вони можуть бути як хороші, так і не дуже.

Чи є різниця між Сашою Булем, що грав “Баладу про ананас” (старезна пісня Sasha Boole – ред.) та теперішнім?

Величезна. В три сотні концертів, кілька десятків тисяч кілометрів і безліч цікавих зустрічей. Це не могло пройти безслідно.

Якби ти захотів собі супер-здатність, якою б вона була?

Часом хочеться вміти зупиняти час. Напевне, саме нею би і хотів оволодіти.

Що робиш, коли писати нові пісні нема натхнення, а концертувати нема сил?

Я ніколи не пишу через силу. Не хочеться гвалтувати свою музу. Думаю, якщо підтримувати себе у постійному емоційному тонусі, то проблем із написанням не повинно виникати. А з цим у мене проблем нема, адже я на місці довго не сиджу.
З концертами справа трішки інша. Проте я не скажу, що втомлююсь від самих концертів. Швидше втомлюють постійні переїзди і гастрольний побут. Тоді я роблю для себе невеличкі канікули.

І наостанок – як би ти рятував своє життя, якби почався зомбі-апокаліпсис?

А про це я розповім у новому альбомі. Дасть Бог в 2016 почуєте.

 

Читай также:

«Из энтропии творится музыка», — Петр Чернявский

16 апреля

«Нам интересно играть “неэвклидовую” музыку», —BOMG

6 мая

«Нью-рейв закончился, а „новый твист“ все еще с нами», —Войцех Дзержинский, Dzierzynski Bitz

9 июля

«Более счастлив тот, кто не привязывается к результатам своего труда.» —Андрей Уваров, Ultra Vague Recordings

20 марта

The Crawls выпустили новый альбом

19 апреля

«Мне кажется веселье – это то, чего нет, но все врут друг другу, что оно есть» —Рома Гаврилюк, Blagodat'

21 мая

clicking on ".open-menu" adds class "open" on ".menu" clicking on ".open-menu" removes class "closed" on ".menu" clicking on ".close-menu" adds class "closed" on ".menu" clicking on ".close-menu" removes class "open" on ".menu"