Интервью/Плейграунд

«В будь-який спосіб треба вибивати банальщину зі свідомості»,

—Едуард Соломикін

Алексей Андрущенко

Алексей Андрущенко,

12 февраля

SOL live-1

Едуард Соломикін (він же Ed Sol) – незвичайний композитор-експериментатор, який  створює свої роботи, оперуючи атмосферними звуковими колажами, кільцями магнитної плівки, частотними осциляторами, генераторами шумів та власноруч створеними інструментами. Це не та музика, яку ми можемо описати звичними поняттями – мелодія, ритм, гармонія. Це музика, яка дробить звуковий простір на найменші частини – і збирає його у нові конструкції. Його творчість породжує багато питань – як технічних, так і філософських. Крім того, він є засновником унікального лейблу Quasi Pop Records, який спеціалізується на експериментальній та нойз-музиці. Цілком імовірно, що це перший український лейбл, що став випускати вініли.

Discogs артиста інформує нас, що серйозною композиторською діяльністю Едуард почав займатися під час навчання у Театральному Інституті ім. Карпенка Карого. Але що відбувалось після того, і чому від озвучування фільмів музикант перейшов до самостійної композиторської творчості? Ми поспілкувалися з Едуардом, та дізналися багато цікавого.

Почнемо з запитання про твою композиторську діяльність. Розкажи, будь ласка, про перші кроки у створенні своїх робіт. Чи був в тебе досвід гри у колективі?

Так, першою музичною ініціативою було бажання створити з однокласниками рок-гурт. Але тоді у мене власного матеріалу ще не було, я просто вчився грати на басу та гітарі. В останньому класі я зрозумів, що звук сам по собі я люблю більше, ніж гітари і подався до Театрального Інституту вчитися на звукорежисера.

Але в інституті була ще одна група, вже набагато цікавіша, і довелося ще декілька років грати на басу, і паралельно вчитися робити саундтреки для студентських фільмів.

Чи не було бажання повернутись до озвучування фільмів?

Я люблю експериментальну музику і музику для кіно. Звісно, було б круто поєднати все це в якомусь проекті. Але я не універсальний композитор, у мене немає достатньо майстерності, щоб робити «мейнстримову» музику. Може бути який-небудь психоделічний, окультний або науково-фантастичний саунд-дизайн. Моя музика — «звукорежисерська». Для мене важливіший за все — образ.

У своїх записах ти намагаєшся якомога далі відійти від цифрових технологій. Чим саме для тебе привабливіший аналог?

Аналоговий звук – органічний. Аналогові інструменти більш примхливі та непередбачувані, менш стабільні. Аналогові носії мають кожен свій власний характер, свої проблеми і шарм. Щоб успішно працювати з аналоговими носіями, їх треба полюбити. Аналогові семпли і лупи — брудніші, брутальніші.

Але є ще один важливий фактор — я дуже слабо розуміюся на комп’ютерах. Ненавиджу всі ці інсталяції, драйвери і тому подібне.

ed1_1

Колись давно ти починав робити музику на старій апаратурі  зразку СРСР. Зараз часи змінилися – і немає нічого складного, щоб купляти необхідні якісні «девайси» на E-bay. Якщо говорити про шумові експерименти, польові записи, електроакустичні колажі – чи для їх запису вистачило б «мінімального» набору мікрофонів, бюджетних моніторів, рекордеру? Чи є сенс в тому, щоб писати таку музику з високою якістю?

Річ у тім, що складні електроакустичні фактури з їхніми кластерами і тісними мікро-інтервалами якраз і потребують високоякісного звуковідтворення. Складні і насичені аудіо-інформацією фактури потребують уважного, детального і поважливого вслуховування.

Те ж стосується мінімалістичної електронної музики, в якій принципово важливо, яким чином організовано звуковий простір. Це музика,  де основна драматургія відбувається на рівні мікро-рухів та обертональних конфліктів.

«Польові записи» — так само. Високоякісне звучання відкриває неочікувані драматургічні колізії і глибину планів, образів подій. Але спробуйте відтворити таку п’єсу на «радіоточці» і вона стане просто неприємним безвекторним шумом. А стосовно апаратури — я так само переважно працюю з «старцями». У мене є магнітофон, якому більше 50-и років! Багато «ретро» куплено за копійки або отримано взагалі задарма. Тобто, виходить парадокс – я декларую найвищу якість, а по факту — працюю з lo-fi обладнанням.

Як ти знаходиш таку апаратуру? Через знайомих, на барахолках, через об’яви?

Так вийшло, що у мене немає нічого дуже дорогого і високопрофесійного. І я ніколи не купував обладнання за повну ціну в магазині. Я полагодив парочку радянських аналогових синтезаторів, обидва старим власникам не були потрібні і попали до мене, коли пішла мода на японські самограйки і радянський мотлох пішов в утіль. Потім я знайшов у продажу напів-робочий Полівокс (радянський двотоновий аналоговий синтезатор — ред.), з яким було цікаво погратися. Тепер у мене унікальний примірник, в якому зроблено дуже специфічну модифікацію.

Наскільки відомо, ти багато експериментував з апаратурою і записом. І навіть деякі девайси конструював сам. Розкажи, будь ласка, про це більше?

У моєму арсеналі є вінтажний катушечний магнітофон Uher серії reporter – дуже цікавий 4-х швидкісний прилад. На дуже низький швидкості ручні маніпуляції з плівкою дуже ефектні. Катушечний Revox B77 — це взагалі класика для будь яких експериментів з плівками, конкретної музики тощо. Саме з 2-х таких машин було зроблено знаменитий фріпертронік (унікальна система аналогової затримки звуку — ред.).  4-х канальна касетна портастудія Tascam — це також класика, але індустріальної музики початку 90-х. На ньому зручно робити монотонні drone-флуктуації, а також в random-режимі, перемикаючи канали, знаходити цікаві монтажі випадкових звучань.

Я інколи роблю сам незвичні інструменти, переважно механічні з п’єзо-контактами та контактними мікрофонами: різні об’єкти типу пружин, metal junk. Або щось типу нойзової цитри, схожої на міні-tabletop guitar з басовими  струнами. Також у мене є декілька нойз-генераторів та осциляторів, які зробили для мене інші люди. Ще я роблю tape loops, склеюючи кільця магнітної плівки, або зациклюю плівку всередині аудіокасет. Насправді, дуже довгі кільця плівки — від пару метрів довжиною до метрів 10, це найприкольніша частина процесу у експериментах з  плівкою. Коли років 15-20 тому пішла масова мода на СД, касети стали непотрібні і друзі просто віддавали мені їх сотнями. А також касетні деки. У мене зараз їх п’ять, і більша частина дісталася мені за пиво.

Є така думка, що в шумовій експериментальній музиці можна робити багато дублів запису – і всі вони будуть відрізнятися, бо вона сама по собі досить імпровізаційна. Записувати ці дублі можна безкінечно. Коли ти розумієш, що мету вже досягнуто?

Під «експериментальною музикою» я розумію таку, що відкидає будь-які правила або ліміти, межі. Тобто, починаєш певний процес і не знаєш, яким буде результат. Сам собі вигадуєш ідею, ставиш задачу, шукаєш способи її рішення. Це і є справжня творчість. Зупинятися треба, коли розумієш (або відчуваєш) що образ, (або історія, або ситуація) знайшли адекватне і цікаве втілення. Іншими словами – зміст втілився в форму.

Я не дуже люблю термін «шумова музика», бо навколо нього багато спекуляцій і трактувань. Це ярлик, у якого забагато значень. Ми можемо один одному казати «нойз», а мати на увазі зовсім різні речі.

Я завжди працюю за попередніми нотатками, щось типу приблизного сценарію, але сам креативний процес – це на 90% інтуїтивний рух. Як казав Джон Кейдж – «не змішуйте творчий процес і аналіз зробленого, це різні технологічні етапи».

Ми почали говорити про стилі. «Експерименталом» зараз називають все, для чого не можуть підібрати іншу назву стилю. Як би ти ще назвав сегмент музики, яку охоплює твоя творчість?

Це докорінно неправильно. Експеримент – це не рутина, це не «виготовлення під замовлення». Скажімо, є матеріал, інструменти та час. За 6 робочих годин я можу зробити табуретку. Є замовлення, є креслення, є певні очікування від функціоналу табуретки, його естетичності. Це – рутина. Всі більш-менш розуміють, що таке «гарна табуретка». Але так само я можу витратити час, інструменти і матеріал і поекспериментувати. І вийде «щось», зовсім не обов’язково це має бути табуретка. В моєму особистому сприйнятті, «музика» – це все що «не пісні».

Я роблю звуко-колаж – по горизонталі та вертикалі. Іншими словами – організовую звук у просторі та часі. Коли мало часу і занадто багато інформації «по вертикалі», фактура стає «тісною», насиченою та інтенсивною. Можна сказати, що це нойз. Коли багато часу витрачається на дуже повільні мікро-зміни – можна почути у цьому ємбіент. Якщо характерна атмосфера «іржавості», ізоляціонізму, тривоги та нагнітання – хтось бачить у цьому «індастріал». Інколи певні партії створюють мінливі, але монотонні і трохи нав’язливі хитросплетіння і такий прийом можна назвати «псіходелік». Але оскільки мені не дуже цікаві самі по собі ані методологія, ані проблеми синтезу, ані генеративна або комп’ютерна музика, композиторські школи та тому подібне, то мій підхід – це сучасна версія «конкретної музики» (musique concrete, звукові композиції, утворені внаслідок запису найрізноманітніших природних або штучних звуків – прим. ред.).

Крім записаного музичного матеріалу, ти також виступаєш наживо. Що для тебе цікавіше – працювати над записами, альбомами, чи досвід живого контакту з публікою, можливість виконувати музику перед аудиторією і бачити їх реакцію?

Я почуваю себе повністю комфортно лише в студії. Концерт може бути цікавий лише як досвід озвучування певного простору, експерименту з простором.Я не маю на меті обов’язкового «контакту». Це як приємний бонус і все залежить від самої публіки в першу чергу.

Колись ти казав, що для тебе цікавіше працювати з непідготовленою аудиторією. Розкажи про твій досвід? Як реагує така публіка, почувши несподівано потужні шумові масиви? Чим така публіка краща, за тих, хто трохи знайомий з суміжними стилями?

Проблема в тому, що «експерти» мають проблему «тунельного мислення», вони все нове і незрозуміле намагаються аналізувати крізь призму власних вподобань: рокери всюди шукають ріфи, кач і драйв. Джазмени – віртуозність, класицисти – гармонію, попсовики – мелодію. Любителі індастріала і пауер електронікс також очікують «канонів жанру». І так само скрізь, якщо знати, про які саме канони, кумирів та «високий рівень» йдеться. За великим рахунком, експериментальна музика – це «не морочте мені голову». Тому домогосподарка (якій все рівно – що індастріал, що фрі джаз, що спектральна музика), якщо їй поставити завдання пересилити себе, прослухати цей «сумбур замість музики» та спробувати описати почуте, має великі шанси на адекватну власну трактовку.

Це ж лише «звукоформи», треба лише мати бажання та ініціативу відчути ці вібрації, пропустити через себе і дати фантазії волю. Немає потреби аналізувати «як це зроблено», на кого схоже, які інструменти задіяні, в якому стилі і тому подібне. Це лише заважає. Можливо, Led Zeppelin сприймаються мільйонами однаково, отже одночасно 10 тисяч людей на концерті відчувають однакову універсальну емоцію, зливаються «в єдиному екстазі» у певні моменти. Моя музика при створенні спирається на власний досвід, шифрує та кодує його. Для де-кодування, де-шифрування при прослуховуванні знадобиться ваш власний досвід, ваша уява, фантазія. Реакції завжди будуть різними у кожного окремого слухача.

Ви не можете знати моєї історії, персонажів моїх сюжетів, мого ставлення, моїх мрій і фантазій. Але, коли ви дивитесь кіно-історії про життя інших людей, це не заважає вашим власним переживанням, асоційованим з реальними чи вигаданими персонажами. Так само і моя музика. Вона — лише потік звукових коливань, вібрацій, єднання пульсацій і тривалостей, які наша свідомість (і значною мірою — підсвідомість) здатні трансформувати в образи, емоції, відчуття. І ці відчуття та переживання мають скластися у ваше власне розуміння історії, власну трактовку образів.

Твій виступ – це ситуативне явище, яке існує тільки у момент концерту? Як виглядає підготовка до виступу у твоєму випадку?

Концерт — це відсотків на 70 заздалегідь записані крупні фрагменти. Від 2 до 5. Решта — імпровізаційної природи колаж з лупів, знайдених звуків, генераторів, контрольованого фідбеку, радіо і тому подібного. Частіше за все, це додає лише спонтанного хаосу і руйнує загальну драматургію. Але без цього «живого заповнення» можна взагалі залишитися сам на сам з голою фонограмою.

Здається, концерти експериментальної  музики у нас не збирають надто великої кількості людей. Але іноді люди приходять на такі події просто подивитись, як відбувається щось цікаве та незвичне для них, не дуже заглиблюючись у творчість виконавців, для них це – просто видовище + тусовка. Як ти ставишся до цього явища?

_DSC2019_WEBНе думаю, що там справді є на що дивитися, видовище і шоу — рідкісні гості в експериментальній музиці. Але з якої б причини аудіторія не попадала на такі концерти — це дуже позитивно. Наша уява, фантазія, наші мрії — це найбільший подарунок Творця людству. В будь-який спосіб треба розвивати уяву, рухатися до мрій, вибивати банальщину зі свідомості.

Чи погодишся ти з думкою, що у такій музиці є щось сакральне, ритуальне?

До справжнього мистецтва (а тим більш – ірраціонального, символічного) я ставлюся як до духовної практики. І тематика більшості моїх власних робіт – сакральна. Але навіть якщо сюжетно деякі п’єси більш «людяні», «земні», то сам власне процес інтеракції все одно залишається духовною дією.

Яке взагалі твоє відношення до надприродного, до релігії, до смерті?

Я — типова «людина віри». Але не в конфесійному сенсі, а в містичному. Тож для мене поняття «надприродне» — напевно щось інше, ніж те, що ти маєш на увазі. Смерть — це абсолютно природний, важливий і гарантований момент нашого життя, наш радник і орієнтир. Я вірю в безсмертну душу, тому смерть плоті не вважаю чимось трагічним або лякаючим.

У твоїй творчості досить велику роль відіграє природа. Зокрема варто згадати запис «хору жаб». Розкажи про це більше, будь ласка.

Природа? Можливо, але не дикий хтонічний аспект (тема, коло якої крутиться так званий «лісовий drone», а скоріше природний символізм: врожай, жертва, їжа, голод, запліднення, зміна пори року,  трансформації, сонце. Секрет запису с жабами в тому, що це весільні (шлюбні) нічні пісні. З одного боку, це натяк на поп-музику, спів задля привернення уваги осіб протилежної статі. Простіше кажучи, секс-пісні. З іншого боку, це надзвичайно психоделічний, потужний спів в суто естетичному ключі, без секс-контексту. Це демонстрація того факту, що «природні сили», або тупо банальні жаби, мотивовані секс-інстинктом, тупо не залишають нам, високорозвиненим хомосапіенсам, шансу у виконанні психоделічної хорової трансової секс-музики. Весь цей лісовий дроун – просто безпорадна жижа порівняно з жаб’ячим трансом.

Назва жаб’ячого альбому – це пряма алюзія на пісню солодкоголосої норвезької поп-групи a-ha «How Can I Sleep With Your Voice In My Head».

Ти також випускаєш власними силами альбоми інших музикантів. Якій саме музиці ти надаєш перевагу? Яка музика ніколи не потрапить на твій лейбл?

Інші люди іноді створюють такі витвори мистецтва, до яких інтуїтивно відчуваєш потяг, бажання бути до цього якось причетним. Тому іноді я допомагаю музикантам в технічних питаннях, а також ідейно, з концепцією, оформленням, чим завгодно. А лейбл — це коли крім всього іншого, я беру на себе ще й фінансову відповідальність та організаційні питання. Коли я вперше чую новий для себе запис, то з першого ж прослуховування розумію, чи є він настільки цікавим, щоб я взявся за його видавництво. В цьому я самодур. Час плине, все змінюється, я сам змінююсь, йде трансформація смаків… На даний момент я працюватиму лише з тим, що даватиме мені задоволення на даний момент. Чого ніколи не буде? Табу? Я думаю, що оскільки я вже не юнак, то дуже мало шансів захопитися тим, що я і до того активно не сприймав – метал всіх сортів, техно (та й вся танцювальна музика), солоденький ресторанний джаз.

Наразі я рухаюсь у фарватері трохи шумної колажної tape music, з елементами old school industrial та конкретної музики.

sbpR-2785970-1300966437

Колись я чув від тебе словосполучення «сіра музика». Що це означає?

Це такий органічний аудіо-потік без яскравих акцентів. Багатопланове шарудіння, булькання та шепотіння. Організоване достатньо, щоб фіксувати на себе увагу, але сконструйоване досить умовно, за м’якими правилами. Аби не звучати як «витвір рук людських».

Чи виникали у тебе проблеми з піратським використанням робіт твого лейблу? Як ти відносишся до того, що люди публікують або копіюють мp3 з записами твоїх артистів? Як ти борешся з піратами? Взагалі, яке твоє відношення до mp3?

З mp3 у мене жодних проблем немає, крім тієї, що mp3 звучить біднувато. Для складної електроакустичної музики — це найгірший формат. Але реалії такі, що більшість музики сьогодні «гуляє» саме в такому вигляді. Що поробиш? Експериментальною та авангардною музикою захоплені одиниці, тож неофіти хоч би у якому форматі слухали — все одно це добре. В сучасному світі незалежні лейбли видозмінили своє ставлення до музики на фізичних носіях. Той же вініл сьогодні — це не лише медіа (технічний носій), це втілення краси і багатогранності музичного альбому, його художньої та технічної якості. Якщо 30 років тому вініл був втіленням масс-маркету, то сучасний вініл не орієнтований на масс-маркет, він – антитеза mp3, айподів та стрімінгів.

Наклади гарної музики на касетах 50 копій випускаються не для мас-маркету, а з причин банального браку коштів. Незалежні one-man-operated лейбли воліли б випускати у більшості гарні красиві вініли, але це фінансово неможливо, і з точки зору дистриб’юції недоцільно, бо цікавої музики  багато, а аудиторія — мізерна. Проте мушу визнати, що практично всі поціновувачі авангарду та експериментальної музики — колекціонери фізичних носіїв та хорошої апаратури. Особисто я не займаюся розповсюдженням мр3 музики, бо мені не цікаві ані сам процес, ані формат. Проте, я не проти, якщо моя музика буде доступної у будь-якому форматі. Про інших артистів лейблу я не скажу, бо це не моя сфера впливу, адже всі права залишаються за авторами, я переймаюся лише долею фізичних носіїв.

L-53220-1381128117-3030.jpeg

Ти почав випускати вінілові диски значно раніше, ніж відбулась хвиля «повернення» вінілового формату у нашій країні. Чи передбачав ти це явище?

Ні, це була моя власна персональна підліткова мрія, якої я не зміг з часом позбутися.

Візуальне оформлення твоїх релізів ти робиш сам? Де ти навчався цьому?

Не всі, але більшу частину. У мене режисерська освіта, не графічна. Але у мене комплексний підхід до тематичної розробки і втілення задуму. Естетична цінність також є важливим фактором, але не головним. Тобто, підхід «а намалюйте мені щось, що виглядає круто з моєю музикою» — це не до мене.

 

Edward-Sol-kaseta

фото

Розкажи про найперший реліз, який ти випустив. Що це було?

Ого, довелося лізти на Discogs… Бо з ходу я і не пам’ятаю. Це був CD-R київської групи Повільне Кермо. Двомовний (німецька та українська) інді-проект, що записав на початку 90-х 2 міні-альбоми. Я й зараз вважаю, що якщо казати про незалежну рок-музику, нічого кращого в Україні не було ані до, ані після.

Як сталося, що всесвітньо відомий Merzbow вирішив випуститись на твоєму лейблі? Чи було для тебе це визначною подією в житті?

Dead Zone EcopackВ житті лейбла це був чудовий момент. Ми переписувалися досить довго, перед тим як виникла ідея видати альбом. Просто Масамі досить замкнута і не дуже комунікативна людина, і лише факт спілкування з ним дорогого коштує. Я на той момент був на хвилі ентузіазму щодо жорсткого екстремального нойзу і акцій на захист прав тварин. Тож випуск Merzbow – це було логічно і невідворотно.

І до глобального. Як ти думаєш – яка основна проблема музичного світу зараз?  Що приносить музиці найбільшу шкоду?

Чесно кажучи, це не мого масштабу питання. У мене сотні касет з більш-менш нормальною музикою на кшталт Джоні Кеша, та Ultravox та Tangerine Dream, які я слухаю, доки колупаюся в саду. Ще купа платівок з класичною музикою, яку я ще поганенько знаю. Трапляються під руку багато вельми цікавої авангардної музики. Решта мене просто не цікавить. Я не слідкую за глобальними процесами в музиці. Як завжди, є і будуть маса дурнів і нездар, які лізуть і лізуть, але завжди є певний невеликий відсоток адекватних музикантів з ідеями і талантом. Жодної проблеми я не бачу.

Ти згадав про сад – і стало цікаво, чим ти займаєшся крім композиторської активності та діяльності лейблу?

Та звичайне сільське життя – сім’я, будинок, сад, город. Щось посадити, щось викопати, щось побудувать, щось полагодити. Музика — це хобі, на це потрібен вільний час, якого небагато. В літній сезон я навіть не буваю в студії — не вистачає часу і сил. Музикою можна займатися переважно взимку, коли природа відпочиває. Проте, влітку багато часу на задуми, ідеї, обмірковування що і як треба буде зробити. Тобто, перед тим як засісти в студії записувати якусь п’єсу, я вже півроку чую її у своїй уяві.

Читай также:

«Катедрал техно — клас! Беру!», —Антон Дeгтярьов, Ptakh

7 апреля

Brume & Edward Sol — GREY (2015)

14 января

Людська Подоба: у нас є своя аудиторія і це не лише квір

29 мая

«Можливо, в залі є людина, яка подолала 1000 кілометрів заради твого концерту…», —Sasha Boole

24 декабря

Новая композиция от Dunaewsky69

9 февраля

«Мы стараемся придерживаться принципа — do it yourself», —Антон Покровский, Zelmershead

21 сентября

clicking on ".open-menu" adds class "open" on ".menu" clicking on ".open-menu" removes class "closed" on ".menu" clicking on ".close-menu" adds class "closed" on ".menu" clicking on ".close-menu" removes class "open" on ".menu"